Валеріана лікарська: корисні властивості та застосування

Доктор Борис УвайдовДоктор Борис Увайдов
Суха трава валеріани та чашка настою на столі поруч із рослиною в природі

Валеріана лікарська (Valeriana officinalis) — рослина, у фітотерапії якої використовують кореневища з коренями. За даними довідників фітотерапії, препарати валеріани традиційно застосовують як заспокійливий засіб при нервовому збудженні, занепокоєнні та порушеннях сну. Також описано спазмолітичну дію.

Що це за рослина і як розпізнати валеріану?

Лікарською сировиною валеріани є не трава і не квітки, а кореневище разом із коренями, що відходять від нього — Rhizoma cum radicibus Valerianae.

Кореневище у рослини горбкувате, конічне, з великою кількістю тонких додаткових коренів. Після сушіння кореневища та корені мають буро-жовтий колір, який з часом стає брудно-сіро-бурим. Запах у валеріанового кореня особливий, сильно ароматний. У старих травниках його порівнюють із запахом котячої сечі. Після сушіння цей запах стає сильнішим.

У довідниках описано, що валеріану вирощують заради коренів. Для плантацій обирали сухий, по можливості кам'янистий ґрунт на підвищених місцях. У медицині використовують кореневища з коренями дворічних або трирічних рослин. Саме підземна частина містить основні речовини, яким приписують дію препаратів валеріани.

Який вигляд має суха лікарська сировина?

Старий опис дозволяє розглянути валеріановий корінь докладніше. Висушене кореневище зазвичай має 1–3 см завдовжки і до 1,5 см завтовшки. Зверху на ньому можуть зберігатися кінцева брунька, а також залишки стебел і листків. З боків густо розташовані циліндричні мичкуваті додаткові корені: зазвичай завдовжки 6–8 см і завтовшки близько 1–2 мм.

На поздовжньому розрізі кореневища помітні поперечні перегородки. Іноді вони бувають майже повністю зруйновані. Через сушіння кореневище сильно зморщується і набуває характерної горбкуватої форми.

Колір сировини поступово змінюється. Спочатку сухі кореневища та корені буро-жовті, потім темнішають і стають брудно-сіро-бурими. Смак описаний як спочатку солодкуватий, потім гіркуватий і гостропряний. Запах при цьому залишається однією з найпомітніших ознак: він сильний і характерний для валеріани.

Такий опис стосується саме лікарської сировини — кореневища з коренями. Тому під час заготівлі важливо зберігати підземну частину рослини цілком, а не замінювати її надземними частинами.

Валеріана лікарська корисні властивості: що входить до складу?

Основне значення валеріани пов'язане не з однією окремою речовиною, а з комплексом сполук кореневища та коренів.

За даними довідників фітотерапії, сировина містить ефірну олію. Її кількість вказується в межах 0,5–2%. У складі ефірної олії описані складний ефір борнеолу та ізовалеріанової кислоти, камфен, пінен та інші терпени.

Крім ефірної олії, у коренях і кореневищах виявлені вільна валеріанова кислота, алкалоїди валерин і хатинін, леткі основи, перрил-α-метилкетон, глікозид валерин та інші речовини. В іншому описі складу також зазначені крохмаль, цукор, камедь, смоли та дубильні кислоти.

У травниках зазначено, що дія валеріани пов'язана із загальною сукупністю компонентів, які вона містить. Тому властивості рослини розглядають як результат комплексу речовин, а не одного елемента складу.

Які речовини містяться в ефірній олії?

У детальнішому старому описі кількість ефірної олії в кореневищі та коренях зазначена як 0,4–1,2%. У її складі перелічені пінен, камфен, лівий борнеол і його ефіри з мурашиною, оцтовою, масляною та валеріановою кислотами. Також описані терпінеол, сесквітерпен і відповідний йому спирт.

Ефірну олію отримують перегонкою. Свіжа валеріанова олія описувалася як світло-жовта або буро-жовта рідина, іноді із зеленуватим відтінком. З часом вона густішає і темнішає. Для неї характерні сильний запах валеріани та пряний, гостропекучий смак.

Кількість ефірної олії в різних описах відрізняється, але обидва джерела підкреслюють її наявність у підземній частині рослини. Окремо зазначено, що більше ефірної олії міститься в коренях.

Крім ефірної олії, старий довідник вказує вміст валеріанової кислоти в кількості 0,5–1,4%, а також крохмалю, цукру, камеді, смоли та двох дубильних кислот. Згадуються і алкалоїди валерин та хатинін.

Як змінюється склад за різних способів отримання сировини?

З кореневища отримують не лише цільну лікарську сировину. Історичні фармацевтичні описи перелічують кілька препаратів: густий екстракт, рідкий екстракт, просту спиртову настоянку, ефірно-спиртову та аміачно-спиртову настоянки.

Крім того, з кореневища добувають ефірну олію та отримують валеріанову кислоту. Це показує, що одна й та сама підземна сировина використовувалася для приготування різних форм, які відрізнялися способом вилучення речовин, що в ній містяться.

Як валеріана діє на нервову систему?

За даними довідників фітотерапії, препарати валеріани зменшують збудливість центральної нервової системи. Валеріану традиційно застосовують як заспокійливий засіб при нервовому збудженні, занепокоєнні та порушеннях сну. У довідниках також описано її використання при неврозах серцево-судинної системи.

У старій медичній літературі валеріановий корінь називали заспокійливим і протисудомним засобом. Такий опис стосується історичних відомостей із травників і не є сучасною вказівкою на застосування при судомних захворюваннях.

Чи має валеріана спазмолітичну дію?

Так, така властивість описана в довідниках. Препарати валеріани мають спазмолітичні властивості. У фітотерапевтичній літературі їх традиційно застосовували при спазмах шлунково-кишкового тракту.

Для чого застосовують корінь валеріани?

Застосування валеріани лікарської в довідниках пов'язане насамперед із нервовою системою та станами, за яких потрібна заспокійлива дія. Основні напрямки, описані в травниках:

Із кореневища валеріани готували різні лікарські форми. У довідниках описані густий і рідкий екстракти, спиртові настоянки, ефірно-спиртова та аміачно-спиртова настоянки. Також із кореневища отримували ефірну олію та валеріанову кислоту.

Для домашнього приготування в травниках описані водні форми.

З чим валеріану поєднували у старих рецептах?

У старих збірниках валеріана зустрічається не лише як самостійна сировина, а й у багатокомпонентних сумішах. В одному з описів її кореневища з коренями поєднували з собачою кропивою, сухоцвітом болотним і вересом; такий водний відвар застосовували при нервових розладах.

В іншому зборі валеріану поєднували з вересом, сухоцвітом болотним, собачою кропивою та язвенником багатолистим. Одну столову ложку суміші заливали 0,5 л окропу і приймали по половині склянки 4–5 разів на день. У джерелі цей рецепт наведений при «переляку».

Є й склади, де валеріановий корінь поєднували з іншими рослинами для шлункових цілей. Наприклад, суміш із оманом високим і бобівником трилистим настоювали на горілці та вживали як шлунковий засіб. В іншому рецепті водний відвар або настоянку на горілці із суміші кмину, лепехи, деревію, фенхелю, вівса та валеріани використовували при здутті живота і газах.

Ці рецепти належать до історичних народних і фітотерапевтичних описів. Вони показують способи застосування, наведені в старих джерелах, але не замінюють сучасні інструкції до лікарських препаратів.

Як правильно заварити валеріану?

У довідниках Гаммермана і Грома описаний водний настій валеріани у співвідношенні 15:200. Зазначено кип'ятіння протягом 15 хвилин і прийом по 1 столовій ложці 3 рази на день.

Це дозування з історичних довідників фітотерапії. При використанні готових препаратів потрібно орієнтуватися на актуальну інструкцію та рекомендації лікаря. В іншому описі для холодної витяжки зазначено використання 2 чайних ложок кореня валеріани.

Для настоянки валеріани в довідниках наведене дозування 30–50 крапель. Ці дані стосуються описів лікарських форм із травників і не замінюють сучасні інструкції до препаратів.

Як збирають валеріану?

Лікарську сировину валеріани збирають восени. У довідниках зазначений період вересень–жовтень, коли надземна частина починає в'янути, але зберігаються сухі стебла зі щитками.

Кореневища з коренями викопують лопатою або вилами. Потім рослину очищають від землі, надземну частину зрізають біля основи кореневища. Товсті кореневища розрізають уздовж на дві або чотири частини і швидко промивають у холодній воді.

Заготівлю проводять після обсіменіння рослин. Це допомагає зберігати зарості валеріани. На одному й тому самому місці щорічний збір не проводять, повторну заготівлю рекомендують робити через 1–2 роки.

Дикоросла і культивована валеріана

Валеріану заготовляли як із плантацій, так і в природі. Історичні відомості вказують, що її вирощували заради коренів у Німеччині, Голландії, Англії та Сполучених Штатах. Для розмноження використовували відокремлювані від кореневища підземні пагони, які висаджували рядами.

Для плантацій обирали сухий, по можливості кам'янистий ґрунт на підвищених місцях. У старому описі зазначено, що кореневища та корені дикорослих рослин, які виросли на сухому і більш-менш кам'янистому ґрунті, вважалися дієвішими, ніж сировина з вологого місця.

У вітчизняній практиці лікарського рослинництва валеріану також вирощували на дослідних плантаціях. Наприклад, у 1921 році Могилівська дослідна станція вирощувала валеріану поряд із ревенем тангутським, наперстянкою пурпуровою, м'ятою перцевою та іншими лікарськими рослинами, що підходили до місцевих природних умов. На станції також отримували ефірні олії.

Як збирали корінь і зберігали зарості?

Старі інструкції докладно описують саму послідовність заготівлі. Після викопування кореневища з коренями обтрушували від землі, видаляли всю надземну частину та промивали водою. Товсті підземні частини розрізали вздовж на дві–чотири частини, роз'єднували і промивали в холодній проточній воді.

Для валеріани особливо важливо було не знищувати природні зарості. Тому збір проводили після обсіменіння рослин, а на одному місці сировину не заготовляли щороку. Повторний збір допускали через один–два роки.

Такий порядок стосувався не лише якості лікарської сировини, а й збереження місць, де валеріана росла в природі.

Як сушити і зберігати корінь валеріани?

Валеріана належить до пахучих кореневищ, тому її сушать у тіні або в добре провітрюваному приміщенні.

Перед сушінням товсті корені та кореневища розрізають на частини. Під час сушіння цілої сировини використовують невисоку температуру, щоб внутрішні частини встигли просохнути. Добре висушені корені та кореневища мають ламатися.

Довідники вказують, що перед сушінням сировину валеріани можна зав'ялити. Потім її сушать у тіні. Така обробка застосовується під час заготівлі цієї рослини. Зберігати валеріановий корінь потрібно так, щоб до нього не мали доступу коти. Запах рослини приваблює тварин, тому запаси сировини слід захищати.

Чому валеріану іноді зав'ялюють перед сушінням?

Під час заготівлі лікарських рослин сушіння потрібне для збереження діючих речовин. У більшості випадків сировину намагаються сушити відразу після збору, оскільки ферменти можуть розщеплювати сполуки, що містяться в рослині, та знижувати активність сировини.

Для валеріани в довідниках описаний інший підхід: перед сушінням корені та кореневища зав'ялюють. Така попередня обробка пов'язана з ферментативними процесами, які під час заготівлі валеріани враховували спеціально.

Після підв'ялювання пахучу сировину сушать у тіні або в добре провітрюваному приміщенні. Якщо погода не дозволяє, сушіння проводять у провітрюваному приміщенні або при підвищеній температурі. Товсті кореневища перед сушінням розрізають уздовж, щоб внутрішні частини швидше просохли.

Готовність визначають за станом сировини: сухі корені та кореневища мають ламатися.

Як знайти валеріану лікарську за кордоном

За кордоном шукайте саме підземні частини *Valeriana officinalis* — передусім корінь і кореневище. Квітки та плоди для перелічених форм не потрібні.

На упаковці перевірте *Valeriana officinalis* і частину рослини: root/rhizome, Wurzel/Rhizom, racine/rhizome або radix. Для чаю уточніть, чи це чистий корінь або суміш, а також його статус: лікарський чай чи звичайний харчовий чай/добавка. Для органічної продукції потрібне підтверджене маркування organic, Bio або bio.

Правила продажу залежать від країни: наприклад, у США добавки не отримують попереднього схвалення FDA перед продажем.

Валеріана лікарська протипоказання та обережність

Протипоказання валеріани лікарської насамперед пов'язані з індивідуальною реакцією організму та особливостями здоров'я. Не застосовують валеріану при алергії на рослину. Сучасні дані щодо безпеки рекомендують уникати застосування валеріани при захворюваннях печінки та підшлункової залози. При захворюваннях жовчного міхура потрібна обережність.

Під час вагітності та грудного вигодовування застосування валеріани рекомендується уникати через недостатність даних про безпеку. Дітям молодше 12 років препарати кореня валеріани не рекомендуються через недостатність даних про безпеку та ефективність.

Можливі небажані реакції:

Валеріана може посилювати дію речовин із седативним ефектом. Не слід поєднувати її з алкоголем і без узгодження з лікарем із седативними препаратами, включно з бензодіазепінами, барбітуратами, опіоїдами та снодійними.

Після прийому валеріани можливі сонливість і зниження ясності сприйняття. За таких реакцій не варто керувати транспортом або працювати з механізмами. При тривалому регулярному прийомі не рекомендується різко припиняти вживання валеріани без консультації фахівця, оскільки описані можливі симптоми відміни.

При великих кількостях кореня також можливі небажані реакції. В описах безпеки зазначено, що при прийомі близько 20 г кореня можуть виникати втомлюваність, спазми, тремтіння та розширення зіниць.

Перед операцією лікарю необхідно повідомити про прийом валеріани. У сучасних рекомендаціях зазначається припинення прийому щонайменше за тиждень до хірургічного втручання через можливий вплив на анестезію.

Коли потрібен лікар

Якщо порушення сну, нервове збудження або інші неприємні симптоми зберігаються, важливо встановити причину разом із лікарем. Консультація фахівця особливо потрібна під час вагітності, грудного вигодовування, у дитячому віці, при хронічних захворюваннях і постійному прийомі ліків. Також варто обговорити застосування валеріани з лікарем перед операцією та при використанні препаратів, які можуть викликати сонливість. При появі вираженої алергічної реакції, сильного запаморочення або інших незвичних симптомів прийом слід припинити та звернутися по медичну допомогу.

ВІД РЕДАКЦІЇ
Статтю підготовлено за даними довідників фітотерапії та описами лікарського застосування валеріани. Матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря.

Часті запитання

Для чого потрібна лікарська валеріана?

Традиційно застосовується як заспокійливий засіб при нервовому збудженні, занепокоєнні та порушеннях сну, а також при спазмах шлунково-кишкового тракту.

Чим корисна лікарська валеріана?

У довідниках описані заспокійлива дія, зниження збудливості центральної нервової системи та спазмолітичні властивості.

Як правильно заварювати лікарську валеріану?

У довідниках описаний водний настій 15:200 із кип'ятінням 15 хвилин і прийомом по 1 столовій ложці 3 рази на день.

Скільки пити настою валеріани і як?

В історичному довіднику зазначено приймати настій по 1 столовій ложці 3 рази на день.

Коли збирають валеріану?

Кореневища з коренями збирають восени, зазвичай у вересні–жовтні, після обсіменіння рослин.

Як правильно сушити корінь валеріани?

Пахучі кореневища сушать у тіні або добре провітрюваному приміщенні; висушена сировина має ламатися.

Кому не можна приймати валеріану?

Не застосовують при алергії; обережність потрібна під час вагітності, грудного вигодовування, при захворюваннях печінки, підшлункової залози та прийомі седативних засобів.

Чи можна давати валеріану дітям?

Препарати кореня валеріани не рекомендуються дітям молодше 12 років через недостатність даних про безпеку та ефективність.

Доктор Борис Увайдов

Борис Увайдов — доктор натуропатії, Ph.D. Понад п'ятдесят років допомагаю людям повертати здоров'я харчуванням, очищенням організму та силою розуму — в Європі, Америці та Азії. Про автора →

Читайте також

Усі статті за методикою Бориса Увайдова →